Сповідь відьом - Страница 169

К оглавлению

169

— Ну то як?! — гаркнув Болдвін і, кинувши брата на підлогу, напосів на нього.

Мідний чайник завбільшки з величенький барабан із хряскотом гепнувся об стіну. Брати рвучко попідскакували на ноги.

Неподалік стояла Марта, взявши руки в пухкі боки, і свердлила їх лютим поглядом.

— Вона — його дружина, — кинула Марта Болдвіну.

— Невже ти спарувався з нею?! — гаркнув Болдвін, не вірячи почутому.

— Тепер Діана — частина нашої родини, — відповіла йому Ізабо. — Ми з Мартою прийняли її. І ти мусиш зробити так само.

— Ніколи, — відрізав Болдвін. — Відьма ніколи не стане де Клермон і ніколи вона не буде бажаною в цьому домі. Парування — потужний інстинкт, але проти смерті він не встоїть. Якщо цю жінку з роду Бішопів не вб’ють відьми, це зроблю я.

Метью кинувся на брата і вп’явся йому в горло. Почувся хруст розідраної плоті. Болдвін відсахнувся і вхопився за шию.

— Ти вкусив мене!

— Іще раз почую від тебе погрозу своїй дружині — і ти не такого дочекаєшся! — відказав Метью, важко дихаючи і проштрикуючи брата шаленим поглядом.

— Годі вам! — гаркнула Ізабо. Спантеличені брати замовкли. — Я вже втратила свого чоловіка, доньку і двох синів. Я не дозволю вам гризти один одному горлянки! Я не дозволю відьмам забирати будь-кого з мого дому без мого дозволу. — Останні слова Ізабо промовила зловісним шепотом. — І я не збираюся стояти і марно сперечатися тут, коли дружина мого сина перебуває в руках у ворогів.

— Тисяча дев’ятсот сорок четвертого року ти наполягав, що боротьба з відьмами нічого не дасть. А тепер поглянь на себе! — кинув Болдвін, вирячившись на свого брата.

— Тепер інша ситуація, — відказав Метью з притиском.

— Авжеж, звісно, що інша, це я тобі гарантую. Ми наражаємося на ризик, що Конгрегація втрутиться в наші родинні справи лише тому, що ти, бач, ускочив у ліжко з відьмою.

— В ті часи рішення розпочинати відкриту ворожнечу з відьмами залежало не від тебе, а від твого батька. І він недвозначно заборонив продовжувати цю всесвітню війну. — Ізабо стала позаду Болдвіна і почекала, поки він до неї не обернувся. — Тому не втручайся. Повноваження карати за таку жорстокість покладені на владні органи звичайних людей.

Болдвін скривився.

— Як я пам’ятаю, справу помсти ти взяла у свої руки, Ізабо. Скількома нацистами ти пообідала, перш ніж вдовольнилася? — Казати таке було неприпустимо, але Болдвін розлютився так, що не тримався звичних рамок.

— Що ж стосується Діани, — спокійно сказала Ізабо, як нічого не чула, — то якби твій батько був живий, Люцію Сігеріку Бенуа Крістофе Болдвіне де Клермон, то він би тепер розшукував її — відьма вона чи ні. Йому було б соромно за тебе, якби він побачив, як ти тут зводиш із братом давні рахунки. — Кожне з імен, які Філіп впродовж багатьох років дав своєму сину, тепер дзвеніло як гучний ляпас, і Болдвін аж головою тіпав, коли Ізабо промовляла їх.

Він повільно видихнув крізь ніс.

— Дякую тобі за пораду, Ізабо, і за урок історії. Тепер я вже остаточно прийняв рішення. Метью не буде розважатися з цією дівчиною. Крапка. Кінець дискусії. — Відчувши, як у нього поліпшується настрій після цього акту підтвердження верховної влади, Болдвін повернувся, щоб піти.

— Тепер ти не залишаєш мені вибору.

Слова Метью змусили Болдвіна заклякнути на півдорозі.

— Вибору? — зневажливо пирхнув він. — Будеш робити те, що я тобі казатиму.

— Може, я й не глава родини, але це вже не родинна справа, — сказав Метью, нарешті збагнувши сенс попереднього зауваження Ізабо.

— Чудово, — знизав плечима Болдвін. — Можеш розпочинати свій нікчемний хрестовий похід. Шукай свою відьму. Візьми з собою Марту, бо вона, здається, не менш зачарована твоєю відьмою, аніж ти. Якщо вам обом так хочеться чіплятися до відьом і чекати, поки Конгрегація обрушиться на ваші голови, то це ваші проблеми. Щоб захистити родину, я зрікаюся вас.

Він уже наближався до дверей, коли його молодший брат виклав свій козир.

— Я звільняю де Клермонів від обов’язку давати притулок Діані Бішоп і захищати її. Тепер її безпекою опікуватиметься орден лицарів Лазаря, як ми часто робили в минулому, захищаючи тих, хто потребує допомоги.

Ізабо відвернулася, щоб приховати вираз гордості за свого сина.

— Ти, напевне, пожартував, — просичав Болдвін. — Якщо ти мобілізуєш братство, це дорівнюватиме оголошенню війни.

— Ти ж сам цього захотів, тож мусиш відповідати за наслідки. Я б убив тебе за непокору братству, але не маю часу. Твої землі та володіння конфісковано. Забирайся з цього дому і залиш свою посадову печатку. Впродовж тижня буде призначено нового французького магістра. Ти більше не перебуваєш під захистом братства і маєш тиждень на те, щоб знайти собі нове місце проживання.

— Спробуй тільки забери в мене «Сім веж» і ти пошкодуєш, — прогарчав Болдвін.

— Маєток «Сім веж» — не твій. Він належить лицарям Лазаря. А Ізабо мешкає тут із милостивого дозволу братства. Я дам тобі ще один шанс поновити своє членство в цій організації. — І голос Метью набув командного тону, що не терпів заперечень. — Болдвін де Клермон, я закликаю тебе виконати свою присягу: вийти на поле бою і виконувати мої накази аж поки я не звільню тебе.

Ці слова Метью не писав і не промовляв уже кілька сторіч, але він прекрасно пам’ятав кожне з них. Лицарі Лазаря були у нього в крові, так само, як і Діана. Його м’язи, давно не використовувані на повну силу, напружилися, а призабуті навички тепер пригадувалися і загострювалися.

169