Сповідь відьом - Страница 168

168

Збившись із ніг у пошуках, вони не знайшли жодної ознаки присутності Діани і не змогли натрапити на її слід. Вона наче крізь землю провалилася.

— Напевно, її викрала якась відьма, бо ніхто інший не зміг би, — виснував Метью, пригладивши рукою волосся. — Я ж казав їй, що вона у безпеці допоки не виходитиме з шато.

Його мати внутрішньо напружилася. Те, що Діану вкрали відьми, її не здивувало.

Метью давав накази, як генерал на полі битви.

— Вирушаймо на пошуки. Я поїду до округу Бріуд. А ти, Ізабо, проїдеш через Обюсон до провінції Лімузин. Марто, залишайся тут, на випадок, якщо Діана повернеться сама або хтось повідомить телефоном якісь новини.

Та Ізабо знала, що телефонних дзвінків не буде. Якби Діана мала доступ до телефону, то давно вже подзвонила б. І хоча Метью волів застосувати бойову стратегію — прорубуватися крізь перешкоди, — це не завжди було найліпшим варіантом.

— Нам слід почекати, Метью.

— Почекати? — визвірився він. — На що чекати?

— Не що, а кого. На Болдвіна. Він був у Лондоні, виїхав звідти годину тому.

— Ізабо, як ти могла йому про це розповісти? — Метью знав із власного досвіду, що його старший брат може все зіпсувати. Це йому вдавалося найкраще. Руйнація була його хобі. Багато років він займався нею фізично, психологічно та фінансово, бо колись відкрив для себе, що руйнувати людські засоби для існування — це так само захопливо, як, скажімо, зрівняти з землею село.

— Коли її не знайшли ані в стайні, ані в лісі, я відчула, що наспів час звернутися до нього. Болдвін у цьому сенсі кращий за тебе, Метью. Він здатен вислідити все, що завгодно.

— Так, Болдвін завжди був дуже вправним у переслідуванні своєї жертви. Зараз найголовніше завдання — знайти мою дружину. Тому мені потрібні гарантії, що вона не стане його наступною ціллю. — Метью взяв зі стола ключі до авто. — Чекайте на Болдвіна, а я вирушаю сам.

— Він знає, що вона належить тобі, він не завдасть їй шкоди. Болдвін — голова родини. А якщо це родинна справа, то він має про це знати.

Слова Ізабо видалися Метью дещо дивними. Вона знала, як мало довіряв він своєму старшому брату. Але він вирішив не звертати уваги на цю недоречність.

— Вони вдерлися до твого дому, маман. Це образа особисто тобі. Втім, якщо хочеш залучити до цієї справи Болдвіна, маєш право.

— Я покликала Болдвіна не заради себе, а заради Діани. Її не можна залишати в руках у відьом, Метью, навіть якщо вона сама є відьмою.

Марта раптом задрала носа, відчувши у повітрі якийсь новий запах.

— Болдвін, — сказала Ізабо, блиснувши зеленими очима, хоча можна було й не говорити.

Нагорі грюкнули важкі двері, почулися важкі кроки. Метью напружено заціпенів, а Марта закотила очі.

— Сюди, ми тут, — тихо мовила Ізабо. Навіть під час кризи вона не підвищувала голосу. Бо вони ж вампіри, і їм немає потреби вдаватися до театральних жестів.

Болдвін Монклер — саме під цим іменем його знали на фінансових ринках — впевненою ходою зайшов до зали на першому поверсі. Його мідно-руде волосся блищало у світлі електричних ламп, а м’язи легенько посмикувалися і грали — Болдвін був природженим спортсменом. Ще з дитинства привчений до меча, він і до того, як стати вампіром, був надзвичайно дужим, а після його відродження мало хто наважувався заступити йому шлях. Середній син із гнізда Філіпа де Клермона, Болдвін став вампіром у часи Римської імперії і був улюбленцем свого батька. З Філіпом вони були зроблені з одного тіста: любили війну, жінок та вино — саме в такій послідовності. Попри ці приємні риси вдачі, мало кому з тих, хто стикався з ним у бою, вдавалося вижити, щоб розказати, яким добрим воїном був Болдвін.

А тепер він спрямував свій гнів на Метью. Вони незлюбили один одного з першого знайомства; їхні характери були настільки різними, що Філіп невдовзі облишив сподівання, що вони хоч колись стануть друзями. Його ніздрі різко розширилися — він намагався уловити знайомий братів запах — запах кориці та гвоздики.

— Де ти, в біса, є, Метью?! — гримнув він, і відлуння його басовитого голосу застрибало поміж склом та каменем.

Метью виступив йому назустріч.

— Я тут, Болдвіне.

Не встигли ці слова зірватися з його вуст, як брат уже міцно тримав його за горлянку. Голова до голови, одна темна, а друга яскраво-руда, вони блискавично шугонули до протилежного кінця кімнати. Тіло Метью відлетіло до дерев’яних дверей, що за мить тріснули від удару.

— Як ти міг зв’язатися з відьмою, знаючи, що вони скоїли з нашим батьком?!

— Та її ще на світі не було, коли його схопили, — прохрипів Метью стиснутим горлом, але страху не виказав.

— Вона ж відьма, — презирливо сплюнув Болдвін. — Тепер всі вони перед нами винуваті. Вони знали, як нацисти катували його, але нічого не зробили, щоб їх зупинити.

— Болдвіне! — різкий тон Ізабо відвернув увагу старшого брата. — Філіп залишив суворі вказівки про помсту в разі, якщо з ним трапиться лихо. — Вона казала це Болдвіну безліч разів, але жодного разу їй не вдавалося вгамувати його гнів.

— Відьми допомогли тим звірам спіймати батька. А коли він потрапив до рук нацистів, то на ньому ставили експерименти: скільки шкоди може витримати тіло вампіра і при цьому не померти. Закляття, яке наклали відьми, не дали нам змоги розшукати і звільнити його.

— Вони не змогли знищити його тіло, але їм вдалося знищити його душу, — хрипко кинув Метью. — Господи, Болдвіне, вони можуть зробити з Діаною те саме.

Якщо відьми завдадуть їй фізичної шкоди, Метью знав, що вона видужає. Але якщо відьми зламають її дух, то вона вже ніколи не буде такою, як була. «Можливо, Діана вже ніколи не буде отим впертим та свавільним створінням» — з болем подумав Метью і заплющив очі.

168