Сповідь відьом - Страница 93

— Ти помилився, — роздратовано кинув Метью, скінчивши вивчати результати аналізів відьминої ДНК.

Маркус похитав головою.

— Я дослідив її кров двічі. А Міріам підтвердила мої висновки результатами ДНК-аналізу мазка з ротової порожнини Діани. І я не можу стриматися: результати дивовижні.

Метью вдихнув, тремтячи від гніву.

— Вони просто сміховинні.

— Діана має майже кожен генетичний маркер, які нам коли-небудь траплялися у відьом. — Стиснувши губи, він погортав сторінки від першої до останньої. — Але ось ці амінокислотні послідовності нас занепокоїли.

Метью взяв теку і ще раз передивився отримані дані. Там було з дві дюжини ДНК-послідовностей, декотрі короткі, а декотрі — довгі (біля них Міріам поставила червоним маленькі знаки запитання).

— Господи, — мовив він, кидаючи теку сину. — У нас і так купа проблем. Цей вилупок Пітер Нокс погрожував їй. Йому потрібен манускрипт. Діана спробувала знову замовити його, але «Ешмол сімсот вісімдесят два» зник у книгосховищі й повертатися звідти більше не хоче. На щастя, Нокс переконаний, що вперше вона отримала цей манускрипт тому, що навмисне зламала закляття.

— А хіба ні?

— Ні. Діана не має ані знань, ані навичок для такої делікатної процедури. Її сила абсолютно некерована. Вона навіть дірку пропалила в моєму килимі. — На обличчі Метью відбилася образа, і Маркус насилу стримав усмішку. Його батько і справді побожно ставився до свого антикваріату.

— Тоді нам треба якось нейтралізувати Нокса, щоб дати Діані можливість розібратися у своїх здібностях. Схоже, це не так вже й важко зробити.

— Нокс — не єдина моя проблема. Ось що Діана отримала сьогодні поштою. — Метью взяв фото з супровідним аркушем і подав сину. Коли він знову заговорив, голос його набув монотонної, але загрозливої інтонації.

— Це її батьки. Пригадую, що чув про вбивство двох американських відьом у Нігерії, але це було досить давно. І я ніколи не пов’язував їх із Діаною.

— Боже праведний, — тихо проказав Маркус, розглядаючи знімок. Він уявив, як би почувався сам, якби отримав поштою фотографію батька, розідраного навпіл і кинутого в багно помирати.

— І це ще не все. Можу судити лише з того, що мені відомо, Діана довго вважала, що її батьків убили звичайні люди. І саме через це намагалася не пускати магію у своє життя.

— Марні зусилля, еге ж? — пробурмотів Маркус, згадавши про ДНК відьми.

— Так, — похмуро погодився Метью. — Поки я був в Шотландії, одна відьма, Джиліан Чемберлен, сказала їй, що то не люди вбили її батьків, а одноплеменці — відьмаки та відьми.

— А це справді так?

— Достеменно не знаю. Ясно одне: у цій ситуації йдеться про дещо більше, аніж про знайдений Діаною «Ешмол сімсот вісімдесят два». — Голос Метью набув моторошно-серйозного звучання. — І я збираюся з’ясувати, що це таке.

На шиї у батька щось блиснуло. «То він надів домовинку Лазаря», — здогадався Маркус.

Ніхто в родині не говорив відкрито про Елеонору Сен-Леже чи про обставини її смерті, бо всі боялися, що Метью сказиться від люті. Маркус знав, що його батько не збирався 1140 року покидати Париж — там він саме вивчав філософію. Та коли батько Метью, Філіп, покликав його до Єрусалима на допомогу в розв’язанні конфліктів, які, мов чума, безперервно мордували Святу землю після завершення хрестового походу під проводом Папи Урбана II, Метью підкорився. Там він познайомився з Елеонорою, подружився з її чималенькою англійською родиною, і безтямно закохався.

Однак Сен-Леже та Клермони часто опинялися по різні боки конфліктів, і старші брати Метью — Гуго, Готфрід та Болдвін — умовляли його порвати з цією жінкою, щоб дати їм можливість знищити її родину. Метью відмовився. Одного дня сварка між Болдвіном та Метью через якесь дрібне політичне питання вийшла з-під контролю. На пошуки Філіпа, який цю сварку припинив би, не було часу, тож Елеонора втрутилася сама. А коли Метью та Болдвін отямилися, було пізно: вона втратила надто багато крові.

Маркус і досі не розумів, чому Метью дав Елеонорі померти, якщо так сильно її кохав.

І тепер його батько вдягав знак пілігрима, коли боявся когось убити чи думав про Елеонору Сен-Леже. Або в обох випадках.

— Цей знімок — погроза. І не пустопорожня. Геміш вважав, що гучне ім’я родини Бішопів змусить відьмаків поводитися більш обережно, але, боюся, сталося протилежне. Хоч якими б великими не були вроджені таланти Діани, вона не в змозі себе захистити, а щоб попрохати допомоги — вона аж надто горда та самовпевнена. Я хочу, щоб ти побув із нею кілька годин, — мовив Метью, насилу відриваючи погляд від фото Ребекки Бішоп та Стівена Проктора. — Я збираюся розшукати Джиліан Чемберлен.

— А чому ти так упевнений, що це вона прислала цей знімок? — слушно зауважив Маркус. — Він має два різних запахи.

— Другий належить Пітеру Ноксу.

— Але ж Пітер Нокс — член Конгрегації! — Маркус знав: під час хрестових походів створили координаційну раду з дев’яти демонів, відьом та вампірів — по три представники кожного виду. Завдання Конгрегації полягало в тому, щоб гарантувати безпеку кожного створіння, відвертаючи від них увагу звичайних людей. — Якщо ти хоч пальцем його зачепиш, це буде виклик авторитету координаційної ради. У конфлікт втягнуть всю родину. Невже ти справді збираєшся наразити нас на небезпеку лише для того, щоб помститися за якусь відьму?

— Ти ставиш під сумнів мою відданість? — пирхнув Метью.

— Ні. Я ставлю під сумнів твою розважливість! — емоційно вигукнув Маркус, без страху перечачи батьку. — Твій абсурдний роман може скінчитися дуже погано. Конгрегація має право вжити проти тебе відповідних заходів. Тож не давай їм підстав.