Сповідь відьом - Страница 213

213

— Конгрегація вважає, що Діана знає відповіді на їхні запитання. І вони не припинять пошуки.

— Але ми з Метью не мусимо тут лишатися, — зауважила я. — Ми могли б поїхати вранці.

— Моя мати завжди казала мені, що коли я злигаюся з Бішопами, то моє життя піде коту під хвіст, — сказала Емілі зі слабкою усмішкою.

— Дякую, Ем, — безхитрісно сказала Сара, хоча вираз її обличчя був красномовнішим за будь-які слова.

Годинник вдарив останній раз. Його шестерінки захурчали, повертаючись на місце і готуючись вдарити наступну годину, коли вона прийде.

— Ти як, Міріам? — спитав Метью. — Ти залишаєшся тут, чи повертаєшся до Оксфорда?

— Моє місце разом із де Клермонами.

— Діана тепер — одна з де Клермонів, — холодно зазначив він.

— Я зрозуміла, Метью. — Міріам спрямувала на мене спокійний погляд. — Таке більше не повториться.

— Як дивно, — пробурмотів Маркус, окинувши поглядом кімнату. — Спочатку це була спільна таємниця. А тепер троє відьом та троє вампірів поклялися у вірності одне одному. Якби тут було ще й троє демонів, то ми б мали тіньову Конгрегацію.

— Навряд чи ми з якогось дива надибаємо в центрі Медісона трьох демонів, — уїдливо зауважив Метью. — І що б там не сталося, все, про що тут говорилося сьогодні, має залишатися тільки поміж нас. Зрозуміло? Результати аналізів Діаниних ДНК — це наша справа і більше нічия.

Усі, хто сидів за столом, дружно закивали головами, і різношерста армія Метью згуртувалася за своїм командиром, готова дати відсіч ворогові, якого вона не бачила та чийого імені ще не знала.

Ми сказали всім добраніч і пішли нагору. Коли я не вписалася в поворот, Метью притримав мене за плечі й направив у двері спальні. Торохтячи зубами, я заповзла під ковдру. Коли прохолодне тіло Метью доторкнулося до мого, тремтіння поволі вщухло.

Я спала міцно, прокинувшись лише один раз і злегка привставши. Метью не спав, його очі поблискували в темряві. Він ніжно пригорнув мене до себе.

— Спи, — сказав він, цілуючи мене за вухом. — Я тут. — Його прохолодна рука лягла мені на живіт, немов захищаючи наших ще не народжених дітей.

Розділ 37

За наступні кілька днів невеличка армія Метью засвоїла перше правило ведення бойових дій: союзники не повинні убивати один одного.

Хоч як не було важко моїм тіткам звикнути до присутності вампірів у будинку, по-справжньому важко адаптуватися було саме захожим. І справа була не лише в привидах та кішці. Щоб вампіри жили під одним дахом із теплокровними, в будинку треба мати не лише горіхи. Наступного дня Маркус та Міріам поговорили з Метью на під’їзній алеї, а потім кудись поїхали на «рейндж-ровері». Кілька годин по тому вони повернулися з чималеньким холодильником, позначеним червоним хрестом, і запасами крові, достатніми для того, щоб забезпечити армійський польовий шпиталь. На прохання Метью Сара звільнила у своїй коморі закапелок під банк крові.

— Це всього-на-всього запобіжний захід, — запевнив її Метью.

— На той випадок, коли замучить «хавчик», еге ж? — зіронізувала Сара, беручи пакет із першою групою крові.

— Я поїла перед вильотом з Англії, — манірно проговорила Міріам, яка допомагала розкладати привезене.

Серед закупів був також блістер контрацептивних пігулок в огидній жовтій пластмасовій коробці з квіткою, зображеною на кришці. Метью дав мені ці пігулки, коли ми вже лягали спати.

— Можеш починати прийом зараз, або почекати день-два, поки в тебе почнеться цикл.

— А звідки ти знаєш, коли у мене критичні дні? — Кінець мого попереднього менструального циклу припав на свято Мабон, і це було за день до знайомства з Метью.

— Якщо я можу передбачити, що ти збираєшся перестрибнути на коні через загорожу, то можеш уявити, наскільки мені легко вирахувати, коли у тебе почнеться кровотеча.

— А ти зможеш бути поруч зі мною, коли у мене будуть критичні дні? — спитала я, тримаючи жовту коробку так обережно, наче вона ось-ось вибухне.

Метью здивовано поглянув на мене і розсміявся.

— Господи, Діано, якби я не міг, то тут би не залишилося жодної живої жінки. — Він похитав головою. — Це не те саме.

Я почала приймати пігулки того ж вечора.

Згодом ми звикли до тісного співіснування, у будинку розвинулися нові схеми діяльності, багато з яких крутилися довкола мене. Я ніколи не була сама, і ніколи жоден вампір не наближався до мене ближче ніж на десять футів. То була типова і бездоганна поведінка тваринної зграї. Вампіри стискали ряди довкола мене.

Мій день був поділений на періоди активності, розмежовані перервами на харчування. За наполяганням Метью, я їла через однакові інтервали часу, щоб якомога швидше і повніше одужати після Ля П’єра. Між сніданком та обідом він зі мною займався йогою, а після обіду Сара й Ем намагалися навчити мене користуватися моєю магією та накидати заклинання. Коли ж я спересердя хапалася за волосся, Метью забирав мене на тривалу прогулянку перед вечерею. Теплокровні члени нашої громади завершували вечерю, і ми всі збиралися біля стола в сімейній кімнаті, щоб поговорити про поточні справи чи обговорити старі кінофільми. Маркус десь роздобув шахівницю і часто грав із батьком у шахи, а ми з Емілі тим часом прибирали.

Сара, Маркус та Міріам мали спільну пристрасть до горорів, які тепер домінували при перегляді телепрограм у нашому домі. Сара виявила цей приємний збіг смаків, коли під час чергового нападу безсоння пішла серед ночі униз і застала там Маркуса та Міріам, які дивилися фільм Жака Тюрнюра «З минулого». А ще ця трійця мала спільну пристрасть до гри «Ерудит» та попкорну. До того часу, коли прокинулися решта мешканців будинку, вони перетворили сімейну кімнату на кінотеатр, а з кавового стола позмітали все, залишивши тільки дошку для гри, тріснуту миску, повну квадратних шматочків картону з написаними на них літерами, та два старі пошарпані словники.

213