Сповідь відьом - Страница 187

187

Розділ 33

Поєднання втоми, ліків та відчуття рідної домівки протримали мене в ліжку кілька годин. Я прокинулася, лежачи на животі, підігнувши одну ногу, і помацала рукою в марних пошуках Метью.

Надто слабка спросоння, щоб сісти в ліжку, я повернула голову до дверей. У замку стримів великий ключ, а з протилежного боку дверей лунали тихі голоси. Запаморочення після сну миналося, і бурмотіння ставало чутнішим та виразнішим.

— Це жахливе неподобство, — відрізав Метью. — Як ви могли їй дозволити жити отак роками?

— Ми і не здогадувалися про масштаби її здібностей та сили, — відрізала Сара, не менш роздратована, аніж Метью. — З такими батьками вона не могла не бути інакшою. Втім, я навіть припустити не могла відьмовогню.

— А як ти здогадалася, що вона намагається викликати його, Емілі? — спитав Метью вже приязнішим тоном.

— Якось, коли я була ще малою, одна відьма з мису Код викликала відьмовогонь. Їй, напевне, було сімнадцять, — відповіла Ем. — І я довіку не забуду, якою була та відьма і яка то є страшна сила — відьмовогонь.

— Відьмовогонь — смертельно небезпечний. Жодне заклинання не зможе відвести його, і жодне чаклунство не зможе загоїти його опіки. Заради ж моєї безпеки мати навчила мене розпізнавати його ранні ознаки: запах сірки та характерні рухи, що їх виконує відьма руками, — сказала Сара. — Вона пояснила мені, що коли викликають відьмовогонь, то з’являється богиня. Я гадала, що зійду в могилу, так і не побачивши його, а тим більше я не очікувала, що відьмовогонь організує в мене на кухні моя рідна племінниця. Відьмовогонь і, мабуть, відьмоводу?

— Я сподівався, що відьмовогонь буде рецесивною здатністю, — зізнався Метью. — А тепер розкажіть мені про Стівена Проктора.

Донедавна владний тон, що проявлявся у голосі Метью, я пояснювала впливом його бойового минулого. Але тепер, коли я дізналася про лицарів Лазаря, виявилося, що це частина його сьогодення.

Однак Сара, непризвичаєна до такого тону, наїжачилася.

— Стівен був потайливий. Він не хизувався своєю силою.

— Тож не дивно, що відьми заходилися дізнаватися про неї.

Я міцно заплющила очі, викинувши зі свідомості образ батька, розітнутого від горла до паху, щоб інші відьми та відьмаки мали змогу розібратися в його магії. Я мало не повторила його долю.

Масивна фігура Метью перемістилася в коридорі, й будинок запротестував проти такої незвично великої ваги.

— Стівен був досвідчений та вмілий чаклун, але він не зміг їм протистояти. Можливо, Діана успадкувала його здібності, та й Ребеккині також, поможи їй, Боже. Але вона не має їхніх знань, а без знань вона безпорадна. І оцей знак на ній — як мішень.

А я тим часом безсоромно підслуховувала.

— Вона ж — не транзисторний приймач, Метью, — виправдувально зауважила Сара. — Її не доставили нам із батарейками та інструкцією. Ми зробили все, що змогли. Коли вбили Ребекку та Стівена, Діана стала зовсім іншою дитиною: пішла у себе так далеко, що ніхто не міг до неї добратися. А чим ми могли зарадити? Силоміць змусити до того, що вона так рішуче відкидала?

— Не знаю, — відповів Метью з розпачем у голосі. — Але ви не мусили залишати її в такому стані. Та відьма тримала її в полоні понад дванадцять годин.

— Ми навчимо її того, що їй слід знати.

— І чим швидше, тим краще — для неї ж самої.

— На це піде все її життя. Магія — це не макраме. Вона потребує тривалого часу.

— Ми не маємо часу! — просичав Метью. Скрипнула мостина — то, напевне, Сара інстинктивно відсахнулася від розлюченого Метью. — Раніше Конгрегація гралася в кота і мишу, але помітка на Діаниній спині засвідчила, що ті дні минули.

— Як ти смієш називати грою те, що трапилося з моєю небогою?! — підвищила голос Сара.

— Тс-с-с! — засичала Емілі. — Ти розбудиш її.

— Саро, то що допоможе нам зрозуміти — як саме зачакловано Діану? — Тепер вже Метью перейшов на шепіт. — Може, ти пригадаєш що-небудь із тих днів, коли Стівен та Ребекка готувалися вирушити до Африки? Якісь дрібні деталі, тривоги, сподівання?

Зачаклована .

Це слово відлунювало в моїй свідомості, поки я повільно підводилася і сідала в ліжку. Чаклування мало застосовуватися виключно в екстремальних випадках: смертельної небезпеки, божевілля, а також неконтрольованого зла у його чистому вигляді. Той, хто погрожував когось зачаклувати, ризикував наразитися на рішучий осуд із боку решти відьом та відьмаків.

Зачаклована ?

Коли я встала з ліжка, Метью був біля мене.

— Що ти хотіла? — спитав він, невдоволено нахмурившись.

— Я хотіла поговорити з Ем. — Мої пальці вже свербіли й трохи посиніли. Пальці на ногах, що стирчали з марлевої пов’язки на кісточці, теж набували синього кольору. Я швидко пішла повз Метью, та зачепилася марлевою пов’язкою на нозі за старий гвіздок, що стирчав із підлоги.

Сара та Ем із тривогою на обличчях чекали мене на сходовому майданчику.

— Що зі мною не так? — суворо спитала я.

Емілі злякано притиснулася до Сари.

— Та ні… з тобою все гаразд.

— Ти сказала, що я зачаклована. Що це зробила моя рідна мати. — Мабуть, я була якоюсь потворою, виродком чи що. Іншого пояснення я не бачила.

Емілі почула мої думки, хоча я й не висловила їх уголос.

— Ти не потвора, люба моя. Ребекка зробила це, тому що боялася за тебе.

— Ти хочеш сказати, що вона боялася не за мене, а мене. — Моїх синіх пальців уже було достатньо, щоб не на жарт перелякатися. Я спробувала сховати їх, але не хотілося обпалити сорочку Метью, а якби я вхопилася за старі дерев’яні перила на сходах, то могла запросто підпалити будинок.

187