Сповідь відьом - Страница 252

252

То була тиша незнання й невідомості.

Зі зборів відьмацького клану вони повернулися раніше ніж завжди, пославшись на необхідність зібрати речі перед поїздкою в автофургоні з Фей та Джанет. На кушетці в сімейній кімнаті Ем знайшла порожню валізку, а Сара побачила на пральній машинці оберемок одежі.

— Вони пішли, — сказала Ем.

Сара впала їй в обійми, і її плечі здригнулися.

— З ними все гаразд? — прошепотіла вона.

— Вони разом, одне біля одного, — відповіла Емілі. Не це хотіла почути від неї Сара, але то була чесна відповідь, як і сама Ем. Машинально, не задумуючись над тим, що роблять, вони покидали свої речі у дорожні сумки. Табіта й Ем вже були в фургоні, а Фей та Джанет терпляче чекали, коли Сара замкне будинок.

Увечері перед святом Геловін Сара кілька годин проговорила з вампіром за пляшкою червоного вина. Метью розповів їй дещо про своє минуле і поділився побоюваннями стосовно майбутнього. Сара уважно слухала, силуючись приховати потрясіння від деяких із його розповідей. Вона й була невіруючою, але второпала, що Метью хотів сповідатися, а їй відвів роль священика. І вона відпустила йому ті гріхи, що могла, знаючи, що за декотрі діяння не буває ані забуття, ані прощення.

Але однією таємницею він так і не поділився: не розповів, куди саме в минуле збирається вирушити з її небогою.

Коли Сара йшла знайомими темними кімнатами, дерев’яна долівка будинку озвалася скрипами та жалісними зітханнями. Зачинивши двері до гостьової кімнати, вона обернулася, щоб сказати «Прощавай» єдиній домівці, яку знала.

Та раптом двері кімнати розчахнулися настіж. Одна з дощок біля каміна підскочила, видавши на-гора невеличку книжку в чорній палітурці та кремовий конверт. Цей конверт був найяскравішим предметом у темному домі, й аж блиснув у місячному сяйві.

Сара скрикнула і простягнула руку. Кремовий прямокутник пурхнув до неї, впав їй у долоню і розкрився. На ньому було написане єдине слово: «Сарі».

Вона злегка торкнулася літер і побачила довгі білі пальці Метью. З серцем, що мало не вискакувало з грудей, вона смикнула папірець.

«Саро, — було написано на ньому. — Не хвилюйся. У нас все вийшло».

Її пульс уповільнився.

Поклавши аркуш на крісло-гойдалку своєї матері, вона жестом поманила до себе книжку. Коли вона опинилася у неї в руці, будинок визнав свою роботу виконаною: дошка повернулася на місце, стогнучи старою деревиною і скриплячи іржавими гвіздками.

Вона розкрила обкладинку і поглянула на першу сторінку. «Привид ночі. Дві поетичні оди, складені паном Дж. Ч. 1594 року». Книга пахла стариною, але не відразливо, а як ладан у запиленому соборі.

«Або як Метью», — з усмішкою подумала Сара.

Зверху в книзі стирчала смужка паперу, закладена на сторінці з присвятою. «Моєму дорогому і найдостойнішому другу Метью Ройдону». Сара придивилася ретельніше — і побачила крихітний вицвілий малюнок руки в пожмаканому манжеті, яка владним жестом показувала на ім’я, під яким збляклими коричневими чорнилами була написана цифра «29».

Сара слухняно перегорнула книжку на двадцять дев’яту сторінку і, раз по раз витираючи сльози, прочитала підкреслений уривок.

Вона творить мисливців, а з мисливців — гончаків,

Чиї крики глухі до милосердя,

А гострі пазури лишають на землі глибокі рани.

Красотою жодній німфі з нею не зрівнятись,

І лютій зграї гончаків за нею не угнатись,

Бо з легкістю набуде вона форми

Усякої найшвидшої істоти на землі — коли захоче.

Ці слова створили в її уяві образ Діани — чистої, красивої, свавільної — з обличчям в обрамленні напівпрозорих крил та численними срібними та діамантовими прикрасами на шиї. А на заглибленні між грудьми палахкотів великий рубін, схожий на краплину крові.

Коли вони сиділи з Метью в комірчині, він пообіцяв їй на світанку, що якимось чином дасть знати, що з Діаною все гаразд.

— Дякую тобі, Метью. — Сара поцілувала книжку й послання, кинула її в просторий, як печера, камін і кількома словами викликала в ньому сильний вогонь. Папір швидко зайнявся, і краї книги скрутилися.

Сара кілька секунд мовчки дивилася на вогонь, а потім вийшла у парадні двері, не замкнувши їх. І не озирнувшись пішла геть.

Коли двері зачинилися, срібна домовинка злетіла димарем вниз і впала на палаючий папір. Крапелька крові та крапелька ртуті, вивільнені жаром вогню з пляшечки, ганялися одна за одною по поверхні книги, потім впали на колосники. А звідти потрапили на старий розм’яклий розчин між каменями каміна, всоталися в нього і попрямували аж до серця будинку. Коли вони туди добралися, будинок полегшено зітхнув і випустив давно забутий заповітний аромат.

Сідаючи до автофургона, Сара упивалася прохолодним нічним повітрям. Її чуття не були такими гострими, щоб уловити запахи кориці, терену, жимолості та ромашки, що затанцювали в повітрі.

— Усе нормально? — безтурботно спитала Ем.

Сара перехилилася через скриню з Табітою і стиснула їй коліно.

— Просто прекрасно.

Невимушено базікаючи про те, де б їм було краще поснідати, Фей повернула ключ у замку запалення і виїхала алеєю на дорогу місцевого значення, якою вони мали вибратися на автостраду між штатами.

Чотири відьми були надто далеко, щоб помітити зрушення в атмосфері біля будинку, коли сотні нічних створінь відчули незвичний аромат злитих воєдино тіл вампіра та відьми. Не могли вони бачити і розмитих блідо-зелених силуетів двох привидів у вікні кімнати для гостей.

Бріджет Бішоп та Діанина бабуся проводжали поглядами автофургон.

252