Сповідь відьом - Страница 239

239

— Ходімо познайомишся з моїми тітками, — поспішно запропонувала я.

— Вони відьми? — Неможливо було вгадати, що мав на думці Геміш. Його гостре око не пропускало нічого, а обличчя було майже так само безпристрасне, як і в Метью.

— Так, відьми.

Метью зник нагорі з валізкою, а ми з Маркусом відрекомендували Геміша Емі. Вона ніби дратувала його менше, аніж я та Метью, тож тітка почала навколо нього метушитися. Біля дверей до комірчини нас зустріла Сара, яка вийшла подивитися — через що шум.

— От тепер ми маємо правильний конвентикль, — зазначила Софі, прикладаючись до пагорбку зі свіжого печива на кухонному столі. — Всі дев’ятеро: троє відьом, троє демонів і троє вампірів — присутні й пораховані.

— На те схоже, — погодилася Сара, окидаючи поглядом Геміша. А потім зиркнула на Ем, що літала кухнею, немов переполохана бджола. — Емілі, не думаю, що наш гість захоче чаю чи кави. Де наше віскі — в їдальні?

— Ми з Діаною звемо їдальню «кімнатою бойових дій», — повідомила Гемішу Софі, фамільярно беручи його під руку, — хоча як можна воювати, коли про це неодмінно дізнаються звичайні люди? Це єдине достатньо велике приміщення, де ми всі можемо вміститися. Сюди навіть примудряються втиснутися декотрі привиди.

— Привиди? — нервово спитав Геміш, послабляючи краватку.

— Ходімо до їдальні, — сказала Сара, беручи Геміша під другу руку. — Усі ходімо до їдальні.

Метью був уже там. Аромат гарячого воску наповнив повітря в кімнаті. Коли кожен із нас взяв свій улюблений напій і вмостився, де зміг, Метью взяв слово.

— Геміш має запитання, — повідомив він. — Натаніель і Софі — також. Тому, гадаю, говорити доведеться мені — та Діані.

З цими словами Метью ввібрав повні легені повітря — і почав. Він охопив усе: «Ешмол № 782», лицарів Лазаря, проникнення зі зламом в моє помешкання в Оксфорді, Сату й те, що трапилося в замку Ля П’єр, і навіть несамовитий гнів Болдвіна. Ішлося також про ляльки, сережки та зображення облич на глечиках. Коли Метью торкнувся теми подорожей у часі та трьох конкретних предметів, які мені знадобляться, щоб потрапити в потрібний час до потрібного місця, Геміш кинув на нього гострий погляд.

— Метью Клермон, — просичав Геміш, нахиляючись через стіл. — Хіба це привіз я тобі з «Семи веж»? Діана вже знає?

— Ні, — зізнався Метью. — Вона дізнається на Геловін.

— Має дізнатися на Геловін. Авжеж, — роздратовано зітхнув Геміш.

Хоча Геміш та Метью сварилися, підвищуючи голос, насправді напруженість загрожувала перерости у відкриту громадянську війну лише двічі. Не дивно, що обидва ці випадки були пов’язані з Натаніелем та Метью.

Перший стався тоді, коли Метью розповідав Софі про те, якою очікується здогадна війна: несподівані напади, задавнені невирішені конфлікти між вампірами та відьмами, які спалахнуть із новою силою, та жорстокі вбивства, які неодмінно трапляться, коли створіння воюватимуть зі створіннями, вдаючись до магії, чаклунства, примітивної грубої сили, швидкісних маневрів та надприродних хитрощів.

— Війни не ведуться в такий спосіб тепер, — заперечив Натаніель, прорізавши своїм низьким голосом гомін, що здійнявся після пояснень Метью.

Метью повільно звів брову, намагаючись приховати роздратовання.

— Не ведуться?

— Війни ведуться на комп’ютерах. Зараз — не тринадцяте сторіччя. Рукопашний бій вже не потрібен. — Він кивнув на свій ноутбук, що стояв на буфеті. — За допомогою комп’ютера можна перемогти супротивника без єдиного пострілу і не проливши жодної краплини крові.

— Може, зараз і не тринадцяте сторіччя, Натаніелю, але декотрі з учасників конфлікту жили ще в ті часи і тому мають ностальгійну схильність знищувати супротивників старим і надійним способом. Залиш це мені та Маркусу, — додав Метью, гадаючи, що на цьому дискусія й скінчиться.

Натаніель похитав головою і втупився поглядом у стіл.

— Ти хочеш іще щось сказати? — спитав Метью і в голосі забриніли загрозливі нотки.

— Ви чітко дали зрозуміти, що в будь-якому разі чинитимете так, як вважатимете за потрібне, — завважив Натаніель, поглянувши на Метью своїми щирими карими очима. — Втім, робіть, як знаєте, — знизав він плечима. — Але ви робите помилку, вважаючи, що ваші вороги не скористаються сучасними методами для того, щоби знищити вас. Звичайними людьми теж не слід легковажити. Вони неодмінно помітять, коли вампіри та відьми почнуть знищувати одне одного на вулицях.

Друга сутичка Метью та Натаніеля мала стосунок не до війни, а до крові. Вона почалася досить безневинно, коли Метью заговорив про родинний зв’язок Натаніеля з Агатою Вільсон та про відьмацьких родичів Софі.

— Вкрай потрібно здійснити аналіз їхніх ДНК. І дитинки теж, коли вона народиться.

Маркус та Міріам кивнули, бо для них це було зрозуміле. Але решта з нас були трохи спантеличені.

— Натаніель та Софі ставлять під сумнів твою теорію, що демонічні риси є результатом непередбачуваних мутацій, а не спадковості, — сказала я, розмірковуючи вголос.

— Ми маємо дуже мало інформації, — сказав Метью, поглянувши на Геміша та Натаніеля з безпристрасністю науковця, що вивчає два невідомі науці екземпляри. — Наші теперішні висновки можуть бути хибними.

— Випадок Софі піднімає також питання про те, що, можливо, демони є більш спорідненими з відьмами, аніж ми вважали раніше, — додала Міріам, поглянувши на живіт жінки-демона. — Я ніколи не чула, щоб відьма народжувала демона, а тим паче — щоб від демона народжувалася відьма.

239