Сповідь відьом - Страница 223

223

— Звідки вона знає цю древню пісню? — поцікавився Маркус.

— Чула у нас вдома. Господи, вона навіть уві сні намагається бути хороброю, — розпачливо мовив Метью. — Болдвін має рацію: я ніякий стратег. Я мав усе це передбачити.

— Герберт розраховував на те, що ти вже забув про Жульєт. Бо то було так давно. І він знав, що коли вона нападе, ти будеш із Діаною. Він зловтішався цим по телефону.

— Так, він знає, що я надто самовпевнений і тому вважатиму, що зі мною вона у безпеці.

— Ти спробував захистити її, але не зміг. Ніхто не зміг би. Тому не лише їй слід припинити бути хороброю.

Маркус дечого не знав, а Метью дещо забув. Уривки напівзабутої розмови виринали з моєї пам’яті. Музика стихла, і тепер я могла говорити.

— Я вже казала тобі, — озвалася я, намацуючи Метью в темряві, але спромоглася знайти лише теплу ковдру з запахом пряної гвоздики. — Я можу бути хороброю за нас обох.

— Діано, — наполегливо попрохав Метью. — Розплющ очі й поглянь на мене.

Його обличчя було за кілька дюймів від мого. Одна його рука лежала у мене під головою, а друга холодила мені спину між лопатками — там, де був місячний серп.

— Ти тут, — пробурмотіла я. — А я вже злякалася, що ми десь із тобою заблукали.

— Ні, моя люба, не заблукали. Ми з тобою зараз в будинку Бішопів. І тобі не треба бути хороброю. Тепер моя черга.

— Ти зможеш вирахувати, яку дорогу нам слід обрати на перехресті?

— Я неодмінно це зроблю. Відпочивай, а я цим займуся, — пообіцяв Метью, і його очі стали смарагдово-зелені.

Я знову поринула у сни, знову щодуху кинулася тікати від Герберта і Жульєт. Ближче до світанку мій сон став глибшим, а коли я прокинулася, був уже ранок. Побіжна перевірка виявила, що я лежу гола, дбайливо вкрита кількома ковдрами, наче пацієнтка в палаті інтенсивної терапії якоїсь англійської клініки. До моєї правої руки тягнулися трубки, на моєму лівому лікті виднівся перев’яз, і щось було приліплене до моєї шиї. На софі біля мене сидів Метью, підібгавши коліна.

— Метью, все нормально, еге ж? — На язиці я виявила ватний тампон. Досі страшенно хотілося пити.

— Усе гаразд. — Метью поцілував мою руку, і на його обличчі відбилося величезне полегшення. Він обдивився мою п’ясть, на якій нігті Жульєт залишили кілька яскраво-червоних заглиблень, схожих на півмісяць.

Невдовзі на звук наших голосів до кімнати посходилися решта мешканців будинку. Спочатку прийшли мої тітки. Сара, з темними западинами під очима, була заглиблена в думки. Ем мала втомлений вигляд, але була в доброму гуморі; гладила мене по голові й запевняла, що все буде гаразд. Потім з’явився Маркус. Він оглянув мене і суворим тоном наголосив на необхідності дотримуватися режиму відпочинку. Останньою прийшла Міріам і всіх вигнала з кімнати, щоби ми не заважили їй міняти перев’язку.

— Наскільки важко сприймався цей інцидент?

— Якщо ти маєш на увазі Метью, то дуже важко. Де Клермони взагалі важко переживають втрату — або загрозу втрати — близьких людей. Коли загинув Філіп, Ізабо була сама не своя. Добре, що ти вижила, і добре не лише для мене, — відповіла Міріам, із дивовижною делікатністю наносячи мазь на мої рани.

Її слова викликали в моїй уяві образ Метью, охопленого шаленством помсти. Я заплющила очі, щоб викинути це із голови.

— Розкажи мені про Жульєт.

Міріам видала тихе застережливе сичання.

— Не мені розповідати тобі про Жульєт Дюран. Краще спитай про неї у свого чоловіка. — Вона від’єднала крапельницю і подала мені стару фланелеву сорочку Сари. Я кілька секунд безуспішно поборсалася в ній, і Міріам прийшла мені на допомогу. Її погляд упав на мітки у мене на спині.

— Ці шрами мене не турбують. Вони — просто символи того, що я боролася і вижила. — Та натягуючи сорочку на плечі, я таки відчула під поглядом Міріам певний дискомфорт і сором’язливість. — Його вони теж не турбують. Коли кохаєш де Клермона, то це кохання неодмінно залишає на тобі якусь мітку. Ніхто не знає це краще за Метью.

Тремтячими пальцями я застебнула сорочку, навмисне уникаючи погляду Міріам. Вона подала мені еластичні чорні лосини.

— Даючи йому кров, ти наражала себе на страшну небезпеку. Метью міг не зупинитися, і пив би, аж поки ти не померла. — У її голосі залунала нотка мимовільного захоплення і поваги.

— Ізабо казала мені, що де Клермони б’ються за тих, кого кохають.

— Його мати все правильно розуміє, але Метью — то зовсім інша справа. Йому треба очистити свою кровоносну систему — від твоєї крові, від того, що сталося вчора, від всього…

Жульєт . Це невимовлене слово повисло межи нами в повітрі.

Міріам знову приєднала крапельницю і відрегулювала потік рідини.

— Маркус відвезе його до Канади. Пройдуть години, перш ніж Метью знайде того, ким він захоче підхарчитися, але цьому зарадити не можна.

— Якщо вони удвох поїдуть, то чи будуть Сара й Ем у безпеці?

— Ти допомогла нам виграти час. Конгрегація й уявити собі не могла, що Жульєт не впорається з завданням. Герберт не менш гонористий, ніж Метью, і майже так само непогрішимий. Для того щоб йому перегрупуватися, піде кілька днів. — Раптом вона завмерла з винуватим виразом на обличчі.

— Я хотів би зараз поговорити з Діаною, — тихо сказав Метью з порога. Вигляд він мав жахливий. Риси його обличчя загострилися — у них вгадувався сильний голод, а під очима виднілися сіро-червоні розводи.

Він мовчки спостерігав, як Міріам обійшла моє імпровізоване ліжко, як зачинила за собою восьмикутні двопільні двері, й ті клацнули клямками. Коли він обернувся до мене, в його очах застигло занепокоєння.

223