Сповідь відьом - Страница 144


К оглавлению

144

Carmina qui quondam studio florente peregi, / Flebilis heu maestos cogor inire modos, йшлося у перших рядках. То була праця Боеція «Філософська втіха» — він написав її у в’язниці, де очікував страти. «Колись мені робота піснею була, яскравими й веселими були мої діла. Та зараз мушу я до приспівів сумних вернутись». Я уявила собі, як Метью, спустошений втратою Бланки та Лукаса й ошелешений своєю новою личиною вампіра, читає рядки, написані засудженим на смерть чоловіком. Мовчазно подякувавши тому, хто дав Метью цей твір із надією полегшити його страждання, я засунула книгу на місце.

Наступним фоліантом був прекрасно ілюстрований рукопис Книги Буття — біблійної історії творення світу. Її насичені блакитні та червоні кольори були наче лише вчора зроблені. На горішній полиці зберігався ще один ілюстрований манускрипт — примірник написаної Діоскоридом книги рослин; окрім неї там містилося ще з десяток біблійних творів, кілька правознавчих праць та якась книга грецькою мовою.

На нижній полиці було приблизно те саме: здебільшого Біблії, а також книга з медицини та один із найперших примірників енциклопедії сьомого сторіччя. Вона репрезентувала спробу Ісидора Севільського охопити всі знання, накопичені людством на той час; ясна річ, що така книга не могла не потрапити в поле зору Метью з його безмежною допитливістю. У нижній частині фоліанта виднівся напис «Метью», а поруч — фраза «meus liber» — моя книга.

Відчувши таке саме імпульсивне бажання відслідкувати рядки, як і тоді, з манускриптом «Ешмол 782» в Бодліанській бібліотеці, я простягнула пальці до пергаменту сторінки, але зупинилася на півдорозі. З тим манускриптом я побоювалася наглядачів у читальному залі та своєї магії, і тому не хотіла ризикувати. А тепер мене зупинив страх дізнатися про Метью щось несподіване і відразливе. Але тут наглядачів не було, і мій страх поволі відступив перед сильним бажанням дізнатися про минуле вампіра. Я провела пальцем по імені Метью. І його образ, чіткий та виразний, з’явився в уяві, наче сам по собі.

Він сидів за непоказним столом біля вікна, на вигляд — такий самий, як і тепер, і вправлявся у письмі, зосереджено закусивши губу. Довгими пальцями Метью тримав очеретяну ручку, довкола нього на столі лежали аркуші пергаменту, всі в чорнильних плямах — то він старанно намагався вивести на них своє ім’я та переписати рядки з Біблії. Дослухаючись поради Марти, я не прискорювала появу або щезнення цього видіння, тому цього разу я не мала такого відчуття дезорієнтації, як учора ввечері.

Коли мої пальці виявили все, що могли, я поклала енциклопедію на місце і почала передивлятися решту фоліантів на етажерці. Там були ще книги з історії, права, з медицини та оптики, книги з грецької філософії, бухгалтерської справи, зібрання праць таких ранніх достойників Церкви, як Бернар Клервоський. Були там і лицарські романи. В одному із них розповідалося про лицаря, який раз на тиждень перетворювався на вовка. Але в жодному з них не було нічого нового для мене про орден лицарів Лазаря. Розчаровано зітхнувши, я злізла зі стола.

Мої знання про лицарські ордени часів хрестових походів були уривчастими і несистематичними. Я знала, що більшість із цих орденів починалися як військові підрозділи, уславлені своєю дисципліною та хоробрістю. Тамплієри були відомі тим, що першими з’явилися на полі бою і покинули його останніми. Але військова активність цих орденів не обмежувалася зоною довкола Єрусалима. Ці лицарі воювали і в Європі, й багато хто із них підкорялися безпосередньо папі римському, а не королям та іншим світським правителям.

Вплив і сфери діяльності лицарських орденів не обмежувалися суто військовою справою. Вони будували церкви, школи та шпиталі для хворих на проказу. Ці військові ордени захищали інтереси хрестоносців — як фінансові, так і духовні й матеріальні. Вампіри на кшталт Метью були створіннями територіальними і відзначалися надзвичайно розвиненими власницькими інстинктами, тому вони ідеально підходили на роль охоронців.

Але міць та вплив військових орденів власне стали причиною падіння цих військових орденів. Монархи та папи заздрили їхньому багатству та впливу. 1312 року король Франції вжив заходів для розпуску тамплієрів, таким чином позбувшись великої загрози для себе з боку цього потужного найпрестижнішого братства. Решта орденів здебільшого поступово занепали через брак підтримки й інтересу до їхньої діяльності.

Звісно, існувало багато теорій змови. Складну міжнародну інституцію з розгалуженою мережею важко демонтувати за короткий час, тому раптовий розпуск та зникнення лицарів-тамплієрів породили всілякі плітки про негідників-хрестоносців та їхню підпільну діяльність. Було чимало охочих шукати сліди казкового багатства тамплієрів. А той факт, що не знайшли і сліду було тих статків, лише додав інтриги.

Гроші . Це був один із перших уроків, засвоєних істориками: слідкуй за грошима. І я знову зосередилася на своїх пошуках.

На третій полиці солідних обрисів гросбух стирчав між «Оптикою» Аль-Хазена та героїчних французьких поем. На спинці книги виднілася грецька літера α. Подумавши, що то, мабуть, якась позначка, я передивилася книги на полиці й знайшла другу бухгалтерську книгу. На ній теж була маленька грецька літера — β. Згодом я видивилася на полицях і γ, і δ, й ε. Я не сумнівалася, що коли пошукаю ретельніше, то виявлю й решту.

Почуваючись, як Еліот Несс, який запроторив Аль-Капоне до в’язниці з допомогою бухгалтерських книг мафіозі, я підняла руку. Мені не хотілося марнувати час на те, щоб знову видиратися на стіл і витягувати книги з полиці. І перша бухгалтерська книга сама вислизнула з полиці й упала мені в руку.

144