Сповідь відьом - Страница 112

112

— Ти завжди ганяєш на незнайомих конях на повній швидкості з заплющеними очима, без віжок та стремен? — спитав Метью з холодною люттю в голосі. — Ти веслуєш із заплющеними очима — це я вже бачив. І розмовляєш ти також із заплющеними очима. Я завжди підозрював, що тут не обходиться без магії. Напевне, щоб їздити верхи, ти теж вдаєшся до магії. Інакше вже давно б убилася. І, я так розумію, ти віддаєш накази Ракасі своїм розумом, а не руками та ногами.

«А може, те, що він каже, правда», — подумала я. Метью невдоволено гмикнув і зліз із коня: перекинув праву ногу над головою Дара, висмикнув ліву зі стремен і сповз униз боком коня.

— Ану, злазь! — грубо кинув він, вхопивши обвислі віжки Ракаси.

Я злізла з коня традиційним способом: перекинула праву ногу через огузок Ракаси й опинилася спиною до Метью. Він простягнув руки і зняв мене з коняки, тоді я збагнула, чому він не любив повертатися спиною: бо в цей момент тебе можуть схопити ззаду і швиргонути з коня. Повернувши до себе, він різко притиснув мене до грудей.

— Dieu, — прошепотів він мені на вухо. — Більше ніколи не роби так, будь ласка.

— Ти ж сказав мені ні про що не турбуватися і розслабитися. Саме для цього ти й привіз мене до Франції, — мовила я сконфужено.

— Вибач, — щиросердо видихнув Метью. — Я намагаюся не заважати. Але важко дивитися, як ти використовуєш сили, на яких не знаєшся: особливо коли ти не усвідомлюєш, що користуєшся ними.

Метью залишив мене доглядати за кіньми: зв’язав їхні віжки так, щоб вони на них не наступали, але водночас мали достатньо свободи руху, щоб пастися, щипаючи рідку осінню траву. Повернувся він вкрай стурбованим.

— Мені треба дещо тобі показати. — Він підвів мене до дерева і ми сіли під ним. Я завбачливо простягнула ноги вбік, щоб мені не муляли нові чоботи. Метью ж просто опустився навколішки і вперся стегнами у підігнуті ступні.

Він засунув руку до кишені своїх бриджів і видобув звідти аркуш паперу з чорними та сірими стовпчиками. Видно було, що його багато разів згортали й розгортали.

То був звіт про аналіз ДНК.

— Мій?

— Твій.

— Коли? — спитала я, ведучи пальцем по стовпчиках на аркуші.

— Маркус приніс результати у Нью-Коледжу. Мені не хотілося показувати їх тоді, одразу після того брутального нагадування про смерть твоїх батьків. — Він помовчав, вагаючись. — Я правильно вчинив, що почекав?

Коли я кивнула, на обличчі Метью з’явився вираз полегшення.

— А про що свідчать результати?

— Нам іще не все зрозуміло, — повільно мовив Метью. — Але Маркус та Міріам ідентифікували маркери в твоїх ДНК.

Дрібненьке та чітке письмо Міріам тягнулося вниз на лівому боці аркуша, а деякі стовпчики були обведені червоною ручкою — на правому.

— Це генетичний маркер ясновидіння і передбачення, — показав він на перший злегка розмитий стовпчик, обведений червоним. А потім провів пальцем вниз по аркушу. — Оцей маркер означає здатність літати. А оцей допомагає відьмам знаходити загублені речі. — Метью перелічував далі здібності й таланти, аж поки у мене в голові не запаморочилося. — Оцей — для розмов із померлими, оце — для химерних метаморфоз, цей — для телекінезу, цей — для заклинань, цей — для чаклування, цей — для проклять. А ще ти маєш здатність до читання думок, телепатії та співпереживання — всі вони йдуть одна за одною.

— Цього не може бути, — заперечила я. — Бо я не чула, щоб відьма мала більше двох-трьох здібностей — і все. А ти уже нарахував близько десятка.

— Може бути, Діано. Гадаю, що результати аналізів правильні. Ці здібності й таланти можуть і не виявитися, але вони закладені в успадкований тобою генетичний код. — З цими словами він перегорнув сторінку. Наступна містила нові червоні кружальця і нові нотатки Мірам. — Ось тут — маркери природних стихій. Земля присутня майже у всіх відьом, а декотрі з них мають одночасно або землю й повітря, або землю й воду. Ти ж маєш всі три. Такого ми ніколи не бачили раніше. А ще ти маєш вогонь. А вогонь трапляється вкрай рідко. — І Метью показав на чотири розмитих стовпчика.

— А що таке маркери природних стихій? — спитала я, відчуваючи в ногах неприємну прохолоду, а в пальцях знайоме поколювання.

— Вони вказують на твою генетичну схильність керувати однією або декількома стихіями. Саме наявність таких маркерів і пояснює твою здатність здіймати відьмовій. Виходячи з цього, можна припустити, що ти можеш керувати відьмовогнем і так званою відьмоводою.

— А що означає для мене стихія землі?

— Гербальну магію, здатність впливати на все, що росте. У поєднанні з заклинаннями, прокляттями та чаклунством або з кожною з цих здібностей окремо, це означає, що ти не лише маєш потужні магічні здібності, а й вроджений талант до відьмацького чаклунства.

Моїй тітці добре вдавалися заклинання. Емілі вони вдавалися не надто добре, зате вона вміла літати на короткі відстані й передбачати майбутнє. Це була класична відмінність між відьмами — одним, як Сарі, краще вдавалося чаклунство, іншим — магія. А все це зводилося ось до чого: або ти набуваєш певної здібності чи сили, промовляючи певні слова, або ця здатність внутрішньо тобі притаманна, і ти розпоряджаєшся нею на свій розсуд. Я затулила лице руками. Мене лякала перспектива передбачати майбутнє, як це робила моя мати. Керувати стихіями? Розмовляти з померлими?

— На цих аркушах — довгий список здібностей і талантів. А деякі вже встигли проявитися — чотири чи п’ять, — перелякано мовила я.

— Підозрюю, ми бачили більше, аніж чотири чи п’ять — ти і з заплющеними очима ходиш та на коні їздиш, і з Ракасою вмієш без слів розмовляти, і пальці у тебе іскряться. Ми просто ще не знаємо, як ці здібності назвати.

112